Згідно Закону України 3651-д орган місцевого самоврядування «Андріївська сільська рада» (код ЄДРПОУ: 04362208) був реорганізований і увійшов до складу Макарівської громади

Для можливості відновлення сайту дзвоніть за телефонами: (0432) 55-43-70 - Метастудія (Вінниця)
Vlada.ua - розробка веб-сайтів для органів місцевого самоврядування

З глибин історії: село Андріївка

Широкою долиною, між розлогими берегами з незапам’ятних часів з південного-заходу на північний-схід тече річка Здвиж, притока ріки Тетерів. В далекому минулому була вона судноплавною, про це свідчать якори, викопані під час добування торфу. В сиву давнину вздовж берегів річки росли вікові ліси, в деяких місцях розчищені в долині для землеробства.

На лівому березі, в середній течії Здвижа розкинулось мальовниче село Андріївка – центр сільської ради, до складу якої входить і село Красногірка. Село зв’язане з Макаровом і залізничною станцією Бородянка асфальтною дорогою, з автобусним сполученням. Від Андріївки до районного центру – 12 кілометрів, стільки ж до залізниці «Київ-Брест». До столиці, міста Києва 72 кілометри. На території сільради на 1 січня 1994 роки проживало 1540 чоловік, з них 1475 колгоспників, 65 робітники і службовці.

Поселення людини на території сучасної Андріївки відносяться до епохи новокам’яного віку (ХІ-ХІІ ст. до н. е.), про це свідчать знайдені речові пам’ятки: кам’яні сокири і молотки.

В кінці ХІХ ст. В. Б. Антонович писав, що біля Андріївки є 6 курганів: один на кладовищі, і 5 в напрямку до села Липівка. В 1882 році тут знайшли срібну монету Фаустіни старшої, а в 1889 році – більше 50 польських монет Зігмунда ІІІ. В селі були залишки городища, обнесеного валом і ровом. На полях знайшли полірований кам’яний молоток – сокиру.

За народними переказами на місці сучасної Андріївки в давні часи існувало місто (городище) Андрієво, яке мало багато церков і монастир (сучасно територія Андріївської середньої школи). Є думка, що на місці Андріївки існувало згадуване в літопису місто Вздвиженськ. Виникнення Андрієва відноситься до часів феодалізації Русі, і можливо, зв’язане з існуванням торгового селянського шляху, що вів з Києва до Прикарпаття.

В 1240 році біля Андрієво відбувались жорстокі бої з полчищами хана Батия, які, розоривши Київ, йшли на західну Європу. Жителі Андрієво вчинили впертий опір. Під час боїв місто було зруйноване і з часом занепало, перетворившись в звичайне село.

Послаблення золотої орди в ХІV ст. привело до переходу села під владу Литовського князівства. В ті часи на місці замковища був побудований монастир, якому належали землі і селяни Андріївки.

Монастир залежав від Київського Кирилівського монастиря. Після Люблінської унії 1569 року, коли Литва об’єдналася з Польщею і Андріївка потрапила під владу польських поміщиків, які жорстоко пригноблювали селян. В першій половині ХVІІ ст. селяни, які повставали проти польських панів, зруйнували монастир, що на той час був уніатським. Пізніше монастри був перенесений в урочище Красногірку (красна – красива гора). Монахи переселили туди з Андріївки кілька сімей кріпаків. Тут виникло село Красної гори – Красногірка.

В цей час через Здвиж був побудований міст, який в 1569 році з’єднав Андріївку і Красногірку, а також гребля.

В результаті національно-визвольної боротьби українського народу 1648-1654 років за «Вічним миром» Росії з Польщею від 1636 року Київ, а разом з ним ряд сіл в т. ч. Андріївка були воз’єднані з Російською державою.

На початку ХVІІ ст. Красногірський монастир, перетворений в уніатський кляштор, занепав, а землі Андріївки були приписані до Макарівського маєтку, що належав Київському кафедральному декану Калтану Ростішевському.

В 1783 році в Андріївці проживало 571 чоловік. Земля розподілялась так: 2031 десятина належала поміщику, 374 – селянам. Селяни відбували панщину, батракували, сплачували церковну десятину. З кінця ХVІІ ст. навколишні землі і селяни-кріпаки передавались в спадщину, або продавались. Ними володіли поміщики Соколовськи, Сорочинськи, Пашковськи та інші.

В 30-40 роках ХІХ ст. поміщики намагаючись одержати  якнайбільше товарного хліба, посилювали панщину, всіляко намагались позбавити селян їх наділів. Класове розшарування селян поглиблювалось, лихварство росло. Шукаючи порятунку від голодної смерті, десятки селян відходили на підробітки в ліси, що належали графині Браницькій.

Не поліпшила становища селян і реформа 1861 року. Купивши у поміщика в 1863 році по викупному договору 813 десятин гірших земель, за яку заплатили 23470 карбованців, селяни як і раніше, залишились малоземельними.

В середині ХІХ ст. в Андріївці побудували винокурний завод (точна дата не встановлена). В 1862 році частина робітників на цьому заводі, який належав поміщиці Пашковській, вже працювала по вільному найму. Решта становили тимчасово зобов’язані селяни.

В 90-х роках ХІХ ст. під час великої зливи завод був зруйнований разом з греблею і більше не відбудовувався.

В 1900 році в Андріївці було 189 дворів, проживало 1006 чоловік населення.

Важкою, безрадісною була доля селян. З 1872 десятин землі кращих 645 десятин і водяний млин належали барону М. І. Еренбургу, 40 десятин – церкві.

Власниками семи вітряків, де застосовувалась наймана праця були куркулі. Селянам належало 1187 десятин гіршої землі, яка оброблялась вручну, погано удобрювалась і давала низькі врожаї. На користь поміщика селяни сплачували повинності грішми, натурою, відробітками.

Коли почалась російсько-японська війна, становище селян стало ще важчим. Посилився поміщицький гніт, зростали податки. 18 чоловік були мобілізовані на фронт, серед них Степан Євменович Сімороз, Назар Миронович Олексієнко, Григорій Андрійович Черковський, Никифор Іванович Степанюк, Іван Іванович Кузьменко. Багато з них повернулися інвалідами.

В 1912 році в Андріївці було 240 селянських господарств яким належало 860 десятин землі. 7 господарств зовсім не мали землі, 11 до 1 десятини, 39 – від 1 до 2 десятин, 60 – 2-3 десятини, 49 – 3-4 десятини, 34 – по 5-6 десятин, 10 господарств по 10 і більше десятин землі. 13% всіх господарств належало 35% всієї селянської землі і 29% худоби. Це були куркулі.

В 1913 році в Андріївці проживало 1006 жителів. Майже все населення було неписьменним. Церковно-приходська школа в Андріївці і школа грамоти в Красногірці охоплювали тільки 1/5 частину дітей шкільного віку – менше 40 учнів. Вчив їх андріївський піп «Закону Божого», попова дочка – «Псалтиря», а попів зять – «Арихметики». Після дворічного навчання з школи виходили такі ж грамотні, якими й були, коли до неї вступали. Вечорами світили гасом і лучиною. Про охорону здоров’я не було й мови.

Брали активну участь жителі Андріївки і в Першій світовій війні 1914-1918 рр. Понад 50 андріївців загинули на полях боїв.

Період Визвольних змагань (1917-1920 рр.) в Андріївці, як і в інших селах району, можна охарактеризувати словами героя фільму «Весілля в Малинівці»: «Влада змінюється».

На початку 1917 р. – тут влада Російської імперії, влітку 1917 р. – Центральної Ради, в лютому 1918 р. створюється Рада селянських депутатів, головою якої був обраний С. Сімороз.

У березні 1918 р. в село вступають німецькі війська.  В цей час окупантами був закатований С. М. Зарецький. В лютому 1919 р. в Андріївку вступає Червона армія. У серпні 1919 р. в село входять денікінці. У жовтні-листопаді 1919 р. захоплюють село війська на чолі з Г. І. Котовським, але вже на початку 1920 р. кіннота С. М. Будьонного виганяє поляків. Також періодично до села заходили загони отамана Зеленого (проте, інші повстанські загони навколо Андріївки будуть діяти аж до 1924 р.).

Влітку 1920 р. в Андріївці утворено комнезам, головою якого обрано Л. Юркевича. 30 листопада 1920 р. комнезам очолив О. Ф. Воробей.

У червні 1921 р. в селі створено сільську раду під керівництвом Л. А. Іщенка. Того ж року почала діяти Комсомольська організація, яку очолив Ф. Юрченко. В 1924 р. головою сільради було обрано Й. Сімороза.

1920 р. в Андріївці відкрили початкову школу, навчанням в якій було охоплено 75 дітей. В 1922 р. у школі навчалося – 84 учні, а в 1926 р.— 150 дітей. Крім того, відкрито вечірні класи для молоді, дорослих навчали в «десятихатках». До ліквідації неписьменності залучали всіх, хто був хоч трохи грамотний. З листопада 1926 р. в селі працювала хата-читальня.

На 1926 р. населення Андріївки становило 1785 осіб.

У 1923 р. в Андріївці організували збутове кооперативне товариство, головою якого був М. А. Клименко. Це полегшило придбання селянами сільськогосподарського реманенту. На початку 1927 р. різними формами кооперування було охоплено половину населення Андріївки.

В 1928 році у селі організували ТСОЗ (товариство спільного обробітку землі), головою його став С. Г. Клименко. Наступного року ТСОЗ перетворився в комуну, яку назвали «В єднанні – сила». Її очолив Й. Є. Сімороз. Наприкінці 1929 р. в Андріївці почалась колективізація. Було створено артілі «Червоний серп» (голова М. С. Гордон), «Червоний плугатар» (голова С. П. Олексієнко), імені Шевченка (голова Ф. М. Цимбалюк), «8 березня» (голова М. Д. Гордон), «1 травня» (голова Г Р. Нестерчук). Комуну «В єднанні сила» перетворили в артіль, яку очолив Д. О. Мазепа. На 1931 р. село було повністю колективізм, а в 1932 р. Андріївські колгоспи об'єдналися в один — «Десятиріччя пролетарської правди». Головою обрали двадцятип’ятитисячника Д. О. Мазепу.

Проте, деякі із селян чинили опір колективізації. Як результат, у 1930 р. громадяни М. Г. Клименко та Д. М. Ковтун були виселені за межі України на 3 роки.

У 1932-1933 рр. в Андріївці лютував голод, від якого померло 165 людей. Згідно з повідомленням районної газети за 11 січня 1933 р. сільський дяк та колишній офіцер Терещенко займалися приписками, тим самим намагалися врятувати село від голоду. Вони у квитанції записували значно більше зерна та картоплі, ніж здавали люди насправді. 2007 р. в селі встановлено пам'ятник жертвам Голодомору.

У 1934 р. половина господарства місцевого колгоспу відділилися від нього і утворили другий колгосп – «Молодий Більшовик».

1933 р. початкову школу в Андріївці перетворили на семирічну. На 1936 р. у селі повністю ліквідована неграмотність.

У 1935 р. закрили церкву Вознесіння, а в її приміщенні зробили клуб. 0Більше 100 колгоспників і сільської інтелігенції співали у хоровій капелі — одній із кращих в області. Не раз в обласних олімпіадах брав участь ансамбль Красногірської початкової школи, де 65 учнів із ста брали участь в художній самодіяльності. Керував ансамблем завідуючий початковою школою Гнат Павлович Богачук.

В період репресій 1937-1939 рр. в Андріївці було заарештовано п'ять місцевих мешканців. Трьох – розстріляно. Зокрема, С. А. Петрушенко розстріляний 10 вересня 1937 р. і похований у Биківні поблизу Києва.

Наприкінці 1930-х рр. в Андріївці було два магазини, фельдшерсько-акушерський пункт, бібліотека.

Німецько-радянська війна увірвалася в мирне життя Андріївки влітку 1941 року. 12 липня 1941 року без супротиву зі сторони Червоної Армії гітлерівці захопили Андріївку. Проте, що майже два місяці за село будуть йти бої.

15 липня війська 27 стрілецького корпусу під командування генерал-майора П. Д. Артеменка отримали завдання перейти в контрнаступ проти ІІІ-го моторизованого корпусу групи армій «Південь» в напрямку Макарова.

З 16 липня 1941 року активну участь у наступі почала брати 171-а стрілецька дивізія під командуванням генерал-майора О. Ю. Будихо, яка мала першочергове завдання визволення Андріївки.

Очевидець подій М.Г. Горб у спогадах зазначав: «Все эти дни дивизия вела наступление в направлении Андреевка, Макаров. Была поставлена задача к исходу дня 19 июля овладеть населенным пунктом Плахтянка. Эти бои 16-17 июля 1941 года запомнились мне на всю жизнь».

У жодному з архівних документів не вдалося віднайти повідомлення, що Андріївка була відбита у гітлерівців. Однак, у редакції районної газети  «Макарівські вісті» зберігається фото командира 171-ї стрілецької дивізії О.Ю. Будихо з комісаром дивізії О.І. Осіповим ,де зазначено, що воно було зроблене в один з липневих днів у с. Андріївка.

Також про те, що бійцям171-ї стрілецької дивізії на деякий час навіть вдалося відбити Андріївку та закріпитися в селі, згадує в своєму листі до МРІКМ В.С. Джунь. Зокрема , він пише: «А мы были в Андреевке. Моя пушка стояла в селе в близи церквушки. Это я хорошо помню, т.к. там нам досталось».

Якщо судити зі списків безповоротних втрат особового складу 171-ї стрілецької дивізії, то безперервні бої в районі Андріївки тривали з 16 липня до 24 липня. За даними ЦАМО Російської Федерації за сім днів за село полягло 53 особи.

Про втрати під час боїв за Андріївку в одному з листів до М.Г. Горба згадує очевидець подій-технік-інтендант 380-го стрілецького полку О.Я. Чеботарьов: « Между Липовкой и Андреевкой местность ложбинистая, большая часть трясина луговая, сама Липовка господствует над этим участком. В этой трясине 2 наших танка КВ застряли навсегда и моя попытка вытащить их из ничейной зоны была безуспешна .Не было у нас таких тягачей».

О.Г. Горбатову своєму рукописі про бої за Андріївку запише: «еще долго останется жива в моей памяти почти до тла сгоревшее и дымящиеся село Андреевка Макаровского района. Ей особо досталось. Вся изрытая траншеями и глубокими воронками Она в жестоких боях ни раз, а много раз, переходила из рук в руки. Храбро дрались наши воины».

Судячи з оперативних повідомлень радянської сторони, 22-23 липня Андріївка була остаточно захоплена гітлерівцями

За «нового порядку» в Андріївці створили сільську управу, яка увійшла до складу підрайону Макарів і знаходилась у підпорядкувані Макарівської райуправи. Очолив сільську управу Олексієнко. У ДАКО зберігається рапорт андріївського голови, у якому він розповідає, що 16 січня 1942р. о 16.00 при поверненні з Макарова, у Липівці на нього та їздового Ф. Марченка напали мешканці Липівки: Я. Юхименко, А. Мудренко та І. Соловей. Хулігани намагалися відібрати коней, але інші мешканці Липівки прогнали нападників. Однак, андріївський голова отримав побої від палиці і просив голову Макарівської райуправи покарати хуліганів.

За окупаційного режиму продовжили в Андріївці працювати обидва колгоспи. Радянські назви залишилися. З архівних документів відомо, що головою одного з колгоспів був Самусенко. Проте, встановити саме якого, – не вдалося. Спеціалізувались обидва господарства на вирощуванні картоплі та надоях молока. Картоплю здавали до прийомного пункту в Макарові, а молоко возили на зливний пункт у Липівку.

Також працювала за німців у селі школа .У ДАКО навіть вдалося відшукати шкільну програму Андріївської школи для 2-3 класів. Згідно з нею за нацистів у школі викладали у 2-му класі арифметику (4 години на тиждень), українську мову (17 годин на тиждень), розвиток мови (5годин на тиждень),фізичні вправи (5 годин на тиждень), працю; у 3 класі – вітчизнознавство, арифметику, українську мову, читання (4 години на тиждень), працю, співи, малювання, фізичні вправи, танці.

Але для більшості місцевих мешканців гітлерівський режим запам’ятався негативними сторонами. Так на примусові роботи окупанти відправили 99 жителів Андріївки. Троє з них: С.К. Іщенко, Г.М. Кузьменко, О.І. Олексієнко загинули на чужині. Крім того, троє мешканців села були закатовані гітлерівцями.

Як результат, андріївці беруть активну участь в русі Опору. Хата С.А. Салюк стала явочною квартирою підпільників. П.Г. Богачук був зв’язківцем 1-го Бородянського партизанського загону. У1968р.районна комісія вручила партизанські квитки єдиного зразка уродженцям Андріївки С.Г. Клименку, О.І. Самусенку, А.О. Ващенку, Ф.К. Ващенко та О.І. Ващенко (жінки).

У боях по вигнанню гітлерівців з Андріївки постраждали будівлі сільської ради медпункту та школи.

9листопада 1943р. силами 30-го стрілецького корпусу під командуванням генерал-майора Григорія Семеновича Лазнюка Андріївку було визволено. Під час листопадових боїв загинуло 86 воїнів Червоної Армії, яких поховано у двох братських могилах у центрі села.

Всього на фронті Другої світової з села пішло 445 чоловік,166 мешканців Андріївки не повернулися додому. За мужність і відвагу, проявлені на полі бою, 148 жителів були нагороджені орденами й медалями.

І, зокрема, уродженець села Андріївка Андрій Архипович Петриченко посмертно удостоєний звання  «Героя Радянського Союзу».

Віталій Гедз,

кандидат історичних наук.


Розробка веб-сайтів для органів місцевого самоврядування
Пропонуємо веб-платформи по створенню власного веб-сайту державним органам влади, органам місцевого самоврядування та державним установам
Gromada.org.ua, Rda.org.ua, Rayrada.org.ua, School.org.ua, Osv.org.ua

Логін: *

Пароль: *